Трішки з історії та сучасності українських нагород і нагороджень

Людям завжди було властиво вшановувати видатні діяння. Той, чиї здібності та звитяга оберталися на благо суспільства, заслуговували на вдячну пам’ять і загальну повагу. Традиційним способом виявлення цієї вдячності й поваги були нагородження спеціальними відзнаками, які засвідчували перед сучасниками та нащадками славетні звершення окремих людей або цілих колективів. Ще за первісних часів наші предки виявляли найбільш гідних представників своєї спільноти.

Українські традиції у справі державних відзнак почали складатися понад тисячу років тому. Протягом всього додержавного періоду і в перші століття після утворення Київської Русі існував звичай нагороджувати за ратні подвиги спеціальною відзнакою на кшталт сучасного ордена «За заслуги» - гривною. Гривна - металевий, в тому числі срібний та золотий, нашийний обруч чи ланцюг з підвішеним злитком або злитками відповідного металу чи без них. Етимологічно слово «гривна» походить від слова «грива», яке ще на санскриті (hriva) означає «шия», «потилиця». Гривна була відзнакою і одночасно прикрасою, слугувала мірою вартості і засобом обміну та платежу. Це була не лише найпочесніша, але і у прямому розумінні коштовна нагорода, вона служила ознакою високого походження того, хто її носив.

Ще однією унікальною відзнакою за часів Київської Русі були монети - срібники та златники. Їх назви походять від назв дорогоцінних металів, з яких вони відповідно карбувались. Ці монети виконували роль не лише грошових знаків, а й були цінними нагородами, якими князі показували власне визнання роботи підданих.

За часів Козацької держави XVII – XVIII ст. в Україні не було власних нагородних знаків. Роль нагород виконували речі бойового призначення: холодна та вогнепальна зброя, обладунок, кінська упряж та підкови. Водночас козацьке військо мало власну оригінальну систему відзнак-клейнодів, до яких належали: гетьманська булава, бунчук, печатка, хоругви, бубни, литаври, сурми, очеретина для письма, а також козацька гармата.

Особливе місце у східних слов'ян незалежно від релігійних переконань завжди займав один з найдавніших та найсильніших оберегів – підкова. В козацькому війську підкова також часто виконувала роль нагороди, бо була невід’ємною частиною спорядження бойового коня.

Серед східних слов'ян існувала віра в надзвичайні властивості кінської підкови. Підкова символізувала щастя і успіх, багатство і благополуччя, була потужним оберегом від лихого ока і нечистої сили. У будинок, над порогом якого висить підкова, ніколи не зайде нечиста сила. У слов'ян вважалося, що не настільки важливо де саме і як розміщена підкова, головне - це її наявність. Сама форма підкови несе позитивну енергетику і дає щастя її володарям. Потужна слов’янська віра в унікальну силу цього оберега знайшла своє відображення у доброму побажанні, що було поширене багато століть: «Хай Ваш поріг ніколи не втратить своєї підкови!».

Після входження українських земель до російської імперії національні нагородні традиції в Україні були перервані. Звісно, не були вони поновлені у нас і за часів СРСР.

У часи національно-визвольних подій 1917 – 1920 рр. в Україні зароджується і починає складатися своя нагородна система. Це були перші спроби з боку Української держави надати справі творення нагородних відзнак системного характеру. Але після поразки визвольного руху все залишилося лише на папері.

У 1992 р. в Україні почала формуватися власна струнка нагородна система зі своєю ієрархією. Правове поле визначило існування державних нагород, відомчих відзнак та нагород громадських об’єднань.

Через надто складну та забюрократизовану систему присвоєння державних нагород ними неможливо відзначити навіть половину справді гідних визнання та вшанування. Відомчі ж нагороди мають досить обмежений щорічний ліміт вручення й розраховані на вузьке коло фахівців.

Отже, вшанувати найбільшу кількість гідних нагород своїми відзнаками можуть лише громадські об'єднання, територіальні громади, професійні спілки, галузеві асоціації, ветеранські організації, релігійні конфесії, державні і приватні підприємства тощо. Адже, перебуваючи в постійному контакті та взаємодії між собою, лише самі члени суспільства знають хто з їх підлеглих, колег, партнерів, керівників, рідних та близьких, інших оточуючих людей та колективів справді заслуговує на публічне суспільне визнання та вшанування. Тож саме такі відзнаки є дійсно беззаперечними символами народної пошани.